Шкільна документація

Йдемо у перший клас 12-річної оновленої школи в 2018 році!

Верховна Рада прийняла проект закону "Про освіту" у першому читанні. За відповідне рішення у четвер проголосували 277 народних депутатів http://osvita.ua/school/reform/52424/

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає  в усе, що пізнає, узнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується.

                                                   В.Сухомлинський

Роль класного керівника у Патріотичному вихованні

Сьогодні, як ніколи, надзвичайно велика роль у вихованні справжніх патріотів належить школі. Сучасна українська школа знаходиться в процесі швидкого розвитку та постійного пошуку. Школа постає як для учня, так і для вчителя місцем духовного збагачення, де формується громадянська зрілість, особиста відповідальність за внесок у національно-культурне відродження нашої держави. Тому величезну роль у цьому відіграє саме патріотичне виховання молодших школярів.

 Шкільне виховання дійсно спрямоване на те, щоб сформувати дитину свідомим українцем. Починаючи з молодшого шкільного віку, дітям прищеплюється любов до рідної мови, культури, природи, малої і великої батьківщини. Виховання дітей шкільного віку здійснюється у процесі навчальної та виховної роботи в школі та за її межами, формуючи свідому, активну, корисну для суспільства особистість. Провідна роль в цьому процесі належить вчителю, зокрема, класному керівнику. При цьому класний керівник, здійснюючи свою діяльність відповідно до основних завдань загальної середньої освіти, повинен ніколи не забувати слова В.О. Сухомлинського: «Виховання людини – найважливіший громадянський обов’язок» [8, 368].

Як вважав видатний педагог, велику увагу слід приділяти громадянському вихованню, яке є одним із пріоритетних напрямів виховної роботи навального закладу. Але «виховання громадянина – одна із складних проблем не тільки теорії, а й практики педагогічного процесу» – наголошував Василь Олександрович [7, 236].

Майстерність виховання, на його думку, полягає в тому, щоб громадянське, патріотичне життя почалося для людини з малих років. «Ми добиваємося, – писав він, – щоб у дитини і підлітка боліло серце за те, що відбувається навколо неї і поряд з нею, щоб вона з дитинства пережила, відчула громадянські радощі і громадянські прикрощі, щоб кожний наш вихованець… відчув особисту причетність до долі народу… пройшов уроки громадянського піклування про інтереси народу» [8, 182].

 Проте, на жаль, поза школою діти дуже часто потрапляють в таку атмосферу, яка нівелює, а то й руйнує національно-патріотичний багаж, закладений школою. Засоби мультимедіа насичені різноманітним інформаційним „непотребом”, який осідає в дитячих душах і руйнує їх. Отже, саме зараз школа,  в тому числі і її початкова ланка, залишається тим єдиним осередком, який по-справжньому виховує в учнів кращі людські риси. І надзвичайну роль у цьому відіграє такі предмети як українська мова і літературне читання. Адже попри всі принади комп’ютера, книжка, має свою унікальну магію, бо це так важливо чути художнє слово.

Патріотичне виховання в українській  системі освіти орієнтується на історичні потреби нації, головна серед яких на сучасному етапі – державотворення. Проте загальна мета виховання – залучати молоде покоління до творчої участі у рідній культурі, а через неї також до культури загальнолюдської – залишається основоположною.

 Цілі і завдання патріотичного виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння дітьми змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності. Патріотичне виховання молодших школярів починається перш за все з формування в учнів приязного ставлення до своєї родини, своєї школи, своєї вулиці, свого міста тощо. Через опанування рідною мовою учні всотують в себе глибинні пласти свого народу, зростаються з ним, переймаються його радостями і його проблемами.

Розглянемо шляхи і методи громадянсько-патріотичного виховання, які реалізовуються на уроках української мови і літературного читання.

Українська мова є однією з найдавніших і розвиненіших мов світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна. За ступенем поширення на планеті українська мова перебуває в другому десятку мов світу, а за кількістю своїх носіїв займає друге місце серед слов’янських народів. Вона надзвичайно багата лексично, граматично і інтонаційно, тому за своїми можливостями здатна виконувати велику культуротворчу, духовнотворчу, народотворчу  історичну роль. 

Мовленнєвий розвиток учня – це дуже важлива умова його успішного навчання. Чим більше дитина читає, переказує, слухає, тим краще розвивається її пам’ять, а, отже, тим легше їй засвоювати знання з усіх навчальних дисциплін, які вивчаються в початкових класах. Забезпечити мовленнєвий розвиток молодших школярів – це означає навчити їх грамотно висловлюватись в усній і писемній формах мовлення, дотримуючись норм української літературної мови. Дуже важливо, щоб наймолодші школярі пізнавали світ у всій його багатогранності, відчували і розуміли пряме і переносне значення слів, їх найтонші відтінки. А коли дитина зрозуміє і відчує красу рідного слова, вона відчує любов до мови. Розуміти, відчувати і любити рідну мову здатні всі діти. Тому завдання вчителя полягає в тому, щоб розвинути мову учнів, збагатити її, навчити любити, пишатися нею.

Засвоєння лексичного багатства мови молодшими школярами не проходить стихійно. Одним із найважливіших завдань розвитку мовлення учнів початкових класів є керування процесом збагачення словника дітей, упорядкування словникової роботи, нарешті, активізація словника учнів. З перших днів навчання учнів в школі вчителі працюють над розвитком їхнього активного словника, бо це дуже знадобиться у майбутньому житті, допоможе їм правильно та впевнено викладати свої думки, вільно спілкуватися з однолітками та дорослими. Коли дитина не шукає слів для висловлювання своєї думки, вона позбавлена багатьох комплексів, а тому завжди активна в розмові, оперуючи потрібними словами і мовними зворотами. А такий результат досягається тоді, коли дитина не тільки чує і бачить слово, а відчуває і розуміє його значення, знає, коли і як це слово треба вжити.

„Учитель покликаний використовувати всі можливості, щоб саме в роки дитинства донести до свідомості й серця найтонші відтінки барв, пахощі слова, щоб рідне слово стало духовним багатством дитини,” – зазначав В.О.Сухомлинський. Найважливішим засобом впливу на дитину, облагороджування її почуттів, душі, думок, переживань є краса і велич, сила й виразність рідного слова. Тому вчителі-класоводи особливу увагу приділяють розвитку усного і писемного мовлення. А для цього учнів вчать спостерігати, уявляти, творчо мислити й відчувати, оцінювати і узагальнювати, а потім передавати словом усе побачене, почуте, пережите.

Засобами рідної мови діти найбільше усвідомлюють ідейно-моральні цінності родоводу, його основоположну роль у житті людини, нації, її культури і духовності. Від роду до народу, нації – такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної свідомості і повноцінності, громадської зрілості. В умовах вивчення свого роду, продовження його справ, реалізації мрій і надій, тобто в процесі родовідного виховання виникають психологічний комфорт, упевненість у своїх силах і можливостях. Сім’я, школа, громадськість виробляють потребу в кожній дитині знати свій родовід, вивчати своє генетичне коріння, родовідне дерево [3]. 

Часто на уроках української мови і літературного читання ми з учнями працюємо з малими фольклорними жанрами. Діти дуже люблять українські прислів’я, приказки, скоромовки, лічилки, заклички, в яких відображено багатогранну і глибоку душу народу, його духовне багатство. У фольклорі – першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. У думах, піснях, прислів’ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах у високо поетичній і глибоко ліричній формі відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. Український народ – один з найпісенніших у світі. Поринаючи в естетично принадне народнопісенне багатство, кожна дитина усвідомлює, що пісня – незмінний супутник українця. Фольклорне виховання пробуджує любов до життя, енергію національного творення, теплоту серця і ніжність душі. Фольклорне виховання є найважливішою частиною етнопедагогіки, серцевиною національної системи виховання. Вся українська творчість спонукає до любові, духовності, моральних цінностей. Національний фольклор передається з покоління в покоління і підтримує національний дух українських людей. 

Звертаємося ми на уроках української мови і літератури до народного календаря. Це система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, які в певній послідовності відзначаються народом протягом року. Народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління.
Педагогіку народного календаря можна назвати педагогікою мудро спрямовані на виховання в молоді добропорядності, добродійності, милосердя та багатьох інших чеснот. Традиції, звичаї і обряди народного календаря комплексно діють на особистість, всебічно розвивають її. 

З метою формування культури поведінки в сім’ї ознайомлюємо учнів з українськими традиціями в родинних стосунках, традиційними формами звертання членів родини один до одного, зі ставленням до старших і молодших членів сім’ї.

Процес формування національної свідомості починається в родині змалку і продовжуються в дитячих дошкільних установах, школах, середніх та вищих навчальних закладах. На уроках літературного читання багато уваги приділяється формуванню національної свідомості, наприклад, через казки Василя Сухомлинського, адже саме з казки і починається пізнання дитиною такого таємничого і, на перший погляд, непізнаного світу. Казка для учнів В. Сухомлинського є не просто розповіддю про фантастичні події; а цілим світом, у якому дитина живе, бореться, протиставляє злу свою добру волю. У дитини з’являється бажання не тільки слухати казку, а й самій розповідати її, хочеться не тільки слухати пісню, а й самій співати, не тільки спостерігати за грою, а й самій брати в ній участь [1]. 

Кожна казка невіддільна від краси, вона сприяє розвиткові естетичних почуттів, без неї неможливе благородство, щира чуйність до людського нещастя і страждань. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем. Образи казки благотворно формують і національну свідомість молодших школярів. В. Сухомлинський вважав створення казок „важливим засобом розумового розвитку [1]. Якщо ви бажаєте, щоб діти творили, створювали художні образи, перенесіть з вогника своєї творчості хоча б одну іскру в свідомість дитини”.  „Казка, – любив наголошувати Великий Учитель, – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови. Діти розуміють ідею лише тоді, коли вона втілена в яскравих образах. Казка –благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни. Патріотична ідея казки – в глибині її змісту. Створені народом казкові образи, що живуть тисячоліття, доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух трудового народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення. Казка виховує любов до рідної землі вже тому, що вона – творіння народу”.
Чарівні казки В.Сухомлинського пережили свого автора і, мабуть, довго захоплюватимуть читача музичністю слова, мальовничістю образу, своїми простими, непретензійними, але такими живими, яскравими, близькими й зрозумілими нам героями. Цінність їх у тому, що письменник-педагог зумів правильно співвіднести в казці вимисел та життєву правду. Тому його казки такі неповторні і оригінальні, яскраві та самобутні [1].

Дивлячись на складність міського життя, учні початкових класів все одно знайомляться з усіма красотами рідної природи, тому що вона має великий вплив на душу маленької  дитини. Тому основне завдання вчителя – більше знайомити своїх учнів з природою.

Давайте просто відкриємо підручник з природознавства і подивимося, наскільки програмовий матеріал охоплює народознавчу тематику.

З перших днів навчання на уроках природознавства молодші школярі знайомляться з темою «Рідний край». Саме тут учні дізнаються про водойми рідного краю, його рослинний та тваринний світ. Діти можуть заочно мандрувати різними  куточками природи, знайомитися з мальовничими краями рідної місцевості під час екскурсій, на яких вони дізнаються про історичні факти створення міста або селища. Після розділу «Рідний край» малята вивчають карту України, де дізнаються більше про кордони вже цілої держави. Знайомляться з водним світом та оволодівають інформацією про форми земної поверхні України, природні зони тощо.

Ми дивимося на соняшник, вербу, калину, мальву, барвінок, чорнобривці і вплітаємо в свідомість дітей, як в той український вінок, любов, щирість, вірність народним традиціям, звичаям. Учні  дедалі більше дізнаються про ті рослини, які стали невід’ємною частиною кожного українця. Після серії уроків з народної символіки діти України починають розуміти зміст таких приказок як «Без верби і калини – немає України»

На уроках математики національно-патріотичне виховання відбувається опосередковано, через умову математичної задачі. На уроках «Трудового навчання» та «Образотворче мистецтво» діти знайомляться з традиційними народними ремеслами в України, вчаться виготовляти сюжетні витинанки різних регіонів України, оздоблювати вироби технікою вишивки, писанкарства .

Ми повинні виховувати патріотизм  у школярів, спираючись на вікові традиції нашого народу,  українських родин, і не забувати про те, що таке виховання починається з сім’ї:

• виховувати у школяра почуття поваги через добрі вчинки, любов до родини, товаришів, почуття поваги до людей похилого віку;
• формувати уявлення про оточуючий світ людини, вміння поводити себе в суспільстві;
• виховувати любов до рідного краю, його традицій;
• виховувати почуття гідності та відповідальності за майбутнє своєї Батьківщини.

Це потрібно робити через ділові ігри, зустрічі з ветеранами або свідками минулих подій, бесіди, вікторини, конкурси, змагання, екскурсії.Патріотами не народжуються, патріотами стають, і завдання школи – виховати якнайбільше патріотів своєї держави, тобто гідне підростаюче покоління.